Civil Society and Multilateral Dynamics (Громадянське суспільство та багатостороння динаміка), міжнародна ініціатива, координована мережею Erasmus Expertise, пропонує змінити погляд на роль громадянського суспільства в сучасному світі. Замість того щоб розглядати неурядові організації, громадянські мережі, місцеві асоціації чи неформальні групи лише як допоміжних акторів для інституцій, ініціатива виходить з ідеї, що ці структури у своїй щоденній діяльності виробляють компетентності, знання та форми експертизи, які варто виявляти, документувати, визнавати й пов’язувати з публічними політиками та механізмами міжнародної співпраці.

Ініціатива Civil Society and Multilateral Dynamics, відома за абревіатурою CSMD, розвивається в діалозі з актуальною багатосторонньою динамікою та у зв’язку з міжнародними роздумами про майбутнє співпраці, відносини між інституціями і суспільством, а також про те, як місцеві ресурси можуть бути інтегровані у глобальні відповіді на кризи. Цей підхід підтримує Erasmus Expertise, міжнародна мережа, зосереджена на valorizації знань і компетентностей, здобутих у просторах неформального та інформального навчання.

Невидимі компетентності громадянського суспільства

Центральна ідея ініціативи проста, але важлива: у всьому світі мільйони людей діють у неурядових організаціях, асоціаціях, волонтерських групах, професійних мережах, громадянських ініціативах або громадських структурах. Через свою діяльність вони вчаться аналізувати складні ситуації, медіювати конфлікти, вести переговори з органами влади, мобілізувати ресурси, комунікувати з уразливими групами, управляти проєктами, співпрацювати міжкультурно, виробляти корисну інформацію і швидко реагувати там, де інституції діють повільно, є недостатньо підготовленими або перевантаженими. Ці компетентності існують і щоденно використовуються, але часто залишаються невидимими, оскільки не документуються, не сертифікуються і не потрапляють у простори, де формуються публічні політики.

Жаклін Бержерон, президентка мережі Erasmus Expertise і дослідниця в галузі наук про освіту, описує цю проблему як розрив між інституційною експертизою та експертизою, сформованою на місцях. У своєму аналізі, опублікованому на сайті ініціативи, вона зазначає, що громадянське суспільство часто залучають до реалізації програм, роботи в громадах, підтримки освіти, охорони здоров’я, миру, довкілля чи соціальної згуртованості, але значно рідше визнають як актора, здатного долучатися до визначення публічних політик. Іншими словами, організації, які працюють на місцях, сприймаються як виконавці, але не завжди як виробники знання.

Це спостереження особливо важливе в контекстах, позначених нестабільністю, війною, бідністю, гуманітарними кризами або інституційною слабкістю. У таких ситуаціях місцеві актори швидко розвивають форми адаптації, організації та медіації. Вони безпосередньо знають громади, соціальну напругу, реальні потреби бенефіціарів і межі інституційного втручання. У багатьох випадках саме ці організації першими помічають проблеми і першими намагаються їх розв’язати. Проте їхній досвід часто залишається на периферії офіційних механізмів ухвалення рішень.

Жаклін Бержерон показує, що ця дистанція має серйозні політичні та соціальні наслідки. Коли знання, здобуте на місцях, не доходить до інституційних просторів, публічні політики ризикують віддалитися від реалій, які вони прагнуть змінити. Участь громадянського суспільства тоді може ставати радше символічною, ніж реальною: НУО консультують, акредитують або запрошують у різні формати, але їхній вплив на рішення залишається обмеженим. З цієї перспективи визнання компетентностей громадянського суспільства є не лише технічним питанням, а й демократичною проблемою: кого вважають легітимним говорити, пропонувати рішення і брати участь у публічному житті?

Від досвіду на місцях до публічного визнання

CSMD намагається відповісти саме на це питання. Ініціатива пропонує процес у чотири етапи: ідентифікацію акторів та ініціатив на місцях; документування компетентностей, сформованих у дії; їхнє визнання за допомогою таких інструментів, як мікросертифікації та Open Badges; пов’язування цих компетентностей з інституціями, публічними програмами та механізмами міжнародної співпраці. Це підхід, який прагне перетворити місцевий досвід на видиме, передаване й корисне для інших контекстів знання.

Мікросертифікації посідають важливе місце в цій архітектурі. Вони не є класичними дипломами і не замінюють формальної освіти. Їхня роль полягає в тому, щоб засвідчувати конкретні компетентності, здобуті у формальних, неформальних або інформальних контекстах, на основі чітких критеріїв і задокументованих доказів. Для акторів громадянського суспільства такий інструмент може стати формою визнання досвіду, накопиченого на місцях: координації волонтерської мережі, управління гуманітарною надзвичайною ситуацією, організації освітнього проєкту, медіації між громадами та владою, протидії дезінформації або підтримки уразливих груп.

Бути визнаним означає мати можливість увійти в діалог з інституціями, бути сприйнятим як легітимний співрозмовник, долучатися до розроблення політик і перетворювати місцевий досвід на ресурс для міжнародної співпраці. Саме тому CSMD не обмежується презентацією громадянського суспільства, а пропонує метод роботи: спостереження, картографування, аналіз, сертифікацію та поєднання.

Румунія та Україна як пілотний простір громадянської солідарності

Румунсько-український вимір надає ініціативі особливої релевантності. У своєму аналітичному тексті політолог, журналіст і викладач університету, доктор Марін Герман показує, що Румунія та Україна представляють два різні інституційні контексти, але після початку повномасштабного вторгнення Російської Федерації в Україну в лютому 2022 року вони стали глибоко взаємозалежними. Румунія є державою-членом ЄС і НАТО, зі стабільною інституційною рамкою та європейськими нормами у сфері функціонування неурядових організацій. Україна є державою у стані війни, де громадянське суспільство діє під тиском воєнної невідкладності, масових переміщень населення, проблем фінансування, організаційного виснаження та постійної потреби підтримувати оборонні зусилля країни.

Попри це, обидва громадянські суспільства зустрічаються в одній спільній проблемі: як можна виявити, картографувати й визнати реальні компетентності, сформовані організаціями в кризових ситуаціях? У Румунії це питання стало видимим одразу після 2022 року, коли громадянські організації, волонтерські мережі, місцеві асоціації та неформальні групи швидко мобілізувалися для підтримки українських біженців. У перші тижні війни, коли інституційні механізми ще перебували на етапі адаптації, громадянські актори організовували прийом, розміщення, транспорт, харчування, адміністративну орієнтацію та допомогу першої необхідності.

Ця мобілізація показала, що громадянське суспільство Румунії є не лише допоміжним сектором держави, а й простором, у якому формуються операційні, логістичні, соціальні та міжкультурні компетентності. Організації, що працювали на місцях, скоротили час реагування, спростили доступ до допомоги, поєднали біженців із місцевими ресурсами і стали інтерфейсом між негайними потребами людей та інституційною спроможністю втручання. Згодом держава посилила свою відповідь, але це не применшує початкової ролі громадянських акторів. Навпаки, робить її ще важливішою для аналізу: які компетентності були активовані, як вони були сформовані і як їх можна визнати?

В Україні громадянське суспільство діє в ще складнішому контексті. Громадянські організації, фонди, волонтерські мережі та місцеві ініціативи відчувають брак ресурсів, тиск війни, безпекові ризики та накопичену втому. Водночас вони стали незамінними акторами соціального спротиву. Волонтери збирають кошти, закуповують одяг, продукти, генератори, ліки, обладнання для лікарень, ресурси для внутрішньо переміщених осіб і підтримку для українських військових, які захищають країну. У багатьох регіонах громадянське суспільство допомагало містам, що залишалися без електроенергії, підтримувало лікарні, які потерпали від відключень світла, і втручалося там, де потреби перевищували негайну спроможність держави.

Однак роль українського громадянського суспільства не зводиться до гуманітарної допомоги. Організації працюють у сфері освіти, медіаграмотності, протидії дезінформації, охорони здоров’я, психологічної підтримки, документування місцевих потреб, співпраці з органами публічної адміністрації та підтримки переміщених громад. У війні, де пропаганда й дезінформація використовуються як політична зброя, здатність пояснювати, перевіряти й спростовувати фальшиві наративи стає стратегічною громадянською компетентністю. У сфері охорони здоров’я НУО часто працюють разом із лікарнями, місцевою владою та міжнародними партнерами, доповнюючи ті ділянки, де державні інституції не можуть реагувати самостійно.

З цієї перспективи Румунія та Україна можуть стати дуже релевантним пілотним простором для CSMD. Географічна близькість війни створила зону регіональної небезпеки, яка безпосередньо впливає на Румунію, її інституції, прикордонні громади та громадянські організації. Водночас українські організації приносять безпосередній досвід втручання в умовах війни, а румунські можуть функціонувати як європейський інтерфейс, поєднуючи місцеві ініціативи з ресурсами, мережами та інституціями простору ЄС.

Водночас ініціатива не обмежується румунсько-українським простором: буде проаналізовано і досвід таких держав, як Демократична Республіка Конго, з характерними для африканського контексту формами громадянської організації, позначеного соціальними викликами, а також Франції, де асоціативна й демократична традиція пропонує важливу рамку для порівняння; у міру розвитку цього підходу CSMD має на меті поширитися і на інші держави, інші регіони та інших акторів громадянського суспільства.

Спільна платформа для знання, співпраці та публічних політик

Саме тут видно цінність спільної платформи. Багато громадянських ініціатив залишаються фрагментованими, слабо документованими й недостатньо пов’язаними між собою. Невелика організація може мати ефективне рішення для підтримки біженців, інша – досвід у сфері медіаграмотності, ще інша – знання механізмів співпраці з місцевою владою або лікарнями, але ці досвіди часто залишаються ізольованими. CSMD пропонує саме подолання цієї фрагментації: інтелектуальну централізацію інформації, виявлення компетентностей, документування практик і поєднання акторів, які можуть навчатися одні в одних.

У цьому сенсі картографування означає не лише створення бази даних. Воно передбачає аналіз того, як виникають ініціативи, як організовуються актори, які компетентності вони мобілізують і за яких умов ці компетентності можуть бути перенесені в інші контексти. Локальна практика з української громади, ураженої війною, може стати корисною для інших суспільств, що стикаються з переміщенням населення, енергетичними кризами, інформаційним тиском або гуманітарними надзвичайними ситуаціями. Так само досвід румунських організацій у роботі з біженцями може бути перетворений на модель транскордонної та європейської співпраці.

Ініціатива має і ширший вимір, пов’язаний із багатосторонністю. CSMD пропонує уважніші відносини між місцевою динамікою та міжнародними рамками співпраці. Замість того щоб міжнародні політики формувалися майже виключно згори вниз, ініціатива виступає за інтеграцію досвіду з місць у процеси аналізу, переговорів і ухвалення рішень. У сучасному світі, позначеному війнами, міграцією, кризами охорони здоров’я, кліматичними змінами, продовольчою небезпекою та інформаційною поляризацією, інституції не можуть ефективно реагувати, якщо не розуміють краще компетентності тих, хто діє безпосередньо в громадах.

Цей підхід не ідеалізує громадянське суспільство. Організації, що працюють на місцях, стикаються з реальними обмеженнями: недостатніми ресурсами, втомою, браком персоналу, залежністю від фінансування, фрагментацією, труднощами координації та інколи браком видимості. Саме тому визнання компетентностей має супроводжуватися документуванням, критеріями, аналізом і перевіркою. Не кожна ініціатива автоматично стає моделлю доброї практики. Але там, де існують результати, досвід і здатність до адаптації, їх потрібно робити видимими й вводити в обіг.

Жаклін Бержерон формулює цю ставку в демократичному ключі: суспільства потребують визнання акторів, які працюють на місцях, роблять внесок у колективне життя, виробляють корисне знання і конкретно долучаються до соціальної стабільності. Марін Герман переносить цю рефлексію в румунсько-український простір, показуючи, що війна зробила видимими громадянські компетентності, які вже існували, але були недостатньо проаналізовані. Разом ці дві перспективи показують, що громадянське суспільство є не лише бенефіціаром публічних політик і не лише інструментом їх реалізації. Воно є простором навчання, адаптації, солідарності та вироблення знання.

Для громадськості Румунії, України та Республіки Молдова ця ініціатива може мати конкретне значення. У нашому регіоні громадянське суспільство часто було змушене втручатися в ситуаціях, коли інституції діяли повільно, були політизованими, перевантаженими або позбавленими ресурсів. Війна в Україні посилила цю реальність. Від підтримки біженців до протидії дезінформації, від освітніх проєктів до медичної допомоги, від громадської мобілізації до транскордонної співпраці – громадянські актори сформували компетентності, які заслуговують на аналіз і визнання.

У період, коли кризи накладаються одна на одну, а довіра до інституцій часто проходить випробування, визнання компетентностей громадянського суспільства стає темою суспільного інтересу. Йдеться не лише про НУО, сертифікати чи цифрові платформи. Йдеться про здатність суспільств навчатися з власного досвіду, використовувати практичний інтелект громад і будувати політики, ближчі до соціальних реалій. У цьому сенсі ініціатива Civil Society and Multilateral Dynamics відкриває поле для рефлексії та дії, яке може стати релевантним не лише для Румунії та України, а й для інших регіонів, уражених війною, гуманітарними кризами або глибокими соціальними трансформаціями.

Сайт CSMD – https://fieldpolicy.org/